У мене немає картинки ідеально, у мене є картинка щасливих дітей

«Wonder woman» — подумає кожен, хто познайомиться з цією неймовірною жінкою особисто. Але ні, Дар'я Герасимчук — виконавчий директор організації "Відчуй" та Радниця Уповноважена Президентом України з прав дитини та дитячої реабілітації
Ким є Дар' я та що спонукало її стати на захист прав дітей і бути людиною, яка відкриває нові можливості людям з вадами слуху та зору. До вашої уваги — історія, що спонукає відчути кожного
В дитину потрібно вірити
Я розпочала свою професійну діяльність з 16 років. В додаток любові до навчання у мене було велике прагнення працювати. У дев'ятому класі я влаштувалась творчим працівником у дитячому садку, допомагала ставити танці на різні свята. Мріяла стати актрисою, але прислухалась до думки батьків, вони порадили мені спробувати навчатись у педагогічному коледжі.

Вже під час навчання, я зрозуміла що це моє, адже відчувала себе максимально комфортно в цій сфері. Розуміння , що ти робиш корисну справу і бачити результат своїх навичок мене цікавило більше ніж матеріальне забезпечення.
На другому курсі я працювала художнім керівником місцевого будинку культури, згодом стала керівником хореографії в районному будинку творчості.

Будучи студенткою 4 курсу я почала працювати вчителем молодших класів у школі, в якій навчалась сама. Моя педагогічна кар'єра розпочалась із досягненням повноліття. Свідченням цього став мій перший клас, керівником якого, я стала у вісімнадцятирічному віці.
Вранці педагог, в обід мама, увечері волонтер
Нова віха мого життя почалася після народження доньки. Коли ми дізналися, що дитина народилась з порушеннями слуху. Я підозрювала про це декілька місяців, але педіатри наголошували «все добре, це просто затримка мовного розвитку». Лікарі не могли помітити цього в дитини навіть на момент, коли в неї була тотальна глухота. Усвідомлення того, що моя дитина не чує прийшло миттєво. Ми знаходились в кімнаті, коли за спиною у Поліни тріснула повітряна кулька. Усі дорослі здригнулись, тільки не вона. У нас був шок, ми не розуміли, що робити далі. Будучи на обстеженні у приватній клініці, я чекала почути що завгодно, але не глухота (у доньки були порушені органи слуху, мовленнєвий апарат функціонував добре).

Усвідомлення цієї новини супроводжувалось двотижневим горюванням вдома за зачиненими дверима. Всі очікування і мрії щодо материнства рухнули, адже за існуючим стереотипом, «все, що не реалізувала я, мала реалізувати моя дитина», зокрема у творчості.

Згодом, мене познайомили з жінкою, діти якої, були з таким самим діагнозом, як у Поліни, та були імплантованими. Вона пояснила мені, що це величезна робота, необхідно дуже багато працювати й реабілітувати, але можна отримати позитивний результат. Щоб провести імплантування доньки ми продали квартиру в Києві. Вранці я була вчителькою, вдень я була мамою, що займається реабілітацією дитини, увечері — волонтером, яка допомагала збирати кошти й інформацію для інших мам.

Мені казали: «Ти подумай, що ти такого зробила, що Бог тобі показав, що дитина твоя не хоче це чути», або «За які гріхи твоїх рідних чи батьків це сталося». Я переконана: все, що робиться у житті, дане для чогось і саме ти маєш зрозуміти для чого. Якби у мене не народилась дитина з інвалідністю я би не направила свої ресурси у цей напрямок. Люди рідко приходять у цю сферу просто так.
Відчуй
Моя громадська діяльність розпочалась, коли сім'я Пишних заснувала організацію «Відчуй» і запропонувала мені стати виконавчою директоркою.
Інформації про дітей з порушеннями слуху було обмаль, а реабілітація вартувала шалені кошти. Середньостатистична людина не могла собі цього дозволити. З часом у нас сформувалось II напрямки діяльності.

Перший — масштабні соціальні проекти, направлені на соціум, щоб привернути увагу на проблему. Будь-яка робота, яку ти робиш має бути зрозумілою іншим людям. Другий — абсолютна безкоштовна робота-підтримка дітей з порушенням слуху. На сьогодні, це переросло у великий дитячий центр «Відчуй», який на тиждень приймає 150-170 родин з усієї України.

За 6 років діяльності я супроводжувала кожну родину, як кейс менеджер. Проводила консультації, намагалась адаптувати їх психологічний стан, пристосувати до роботи з сурдопедагогами, які часто намагаються маніпулювати й спекулювати реабілітаційними заняттями. Батьки, коли в них народжується дитина з вадами слуху, можуть легко піддатись на такі провокації, адже вони нічого не знають про цей світ і я теж була такою.

Нажаль, дуже багато батьків вважають, що дитина з інвалідністю це хрест і покута на все життя. Переконані, що будь-що трапляються з ними не дуже хороше, або не так як вони запланували, трапляється тільки у них. Останні роки діяльності були направлені на соціум, розвиток інклюзії. Зокрема на те, що не потрібно категоризувати дітей.

Я дуже не люблю коли говорять особлива мама, особлива дитина. Якщо дитина має інвалідність, то ця особлива, а інша? Діти просто народжуються, вони нікому не винні. Ця категоризація призводить до сегрегації, а ми з вами йдемо до спільного суспільства. Коли не буде шоком, якщо у житті з'являється людина з інвалідністю. І саме цьому були присвячені останні роки моєї роботи. Соціальний зріст моєї родини такий, що моя донька має інвалідність, чоловік — військовий учасник бойових дій, батько — ліквідатор Чорнобильської аварії. У мами складна форма астми. У мене все в житті об'єднане і я не можу затвердити, що це якесь спец-життя.
Тут скільки м'яса і я не розумію де тут курка
Тема дітей, позбавлених сімейної форми вихованням з'явилась у моєму житті два роки тому. В рамках роботи організації ми проводили інклюзивний підлітковий табір «Відчуй». Другий рік поспіль запрошували туди дітей з кризового центру. Разом з ними приїхав п'ятнадцятирічний хлопець, я бачила його вперше. У нього була інвалідність по зору, статус дитини сироти та досить складна життєва проблема: його усиновлювали, потім, у підлітковому віці, це усиновлення було скасованим.

Після табору ми почали з ним спілкуватися і ці стосунки виросли до такого рівня, що йому скоро буде 18 і я підтримую його, як друг і рідна людина. За будь яким питанням: що купити чи у що одягатися, куди вступати та як себе поводити у певних життєвих моментах.

Я середньостатистична людина, яка абсолютно до цього не мала контакту з дитиною, зі статусом сироти, чи позбавленої батьківського піклування і перебувала під інституційним доглядом. І я, насправді, щиро не розуміла, з якими проблемами вони можуть стикатися. Коли він приїхав до мене вперше, я просила купити куряче м'ясо в супермаркеті. Будучи вдома, пролунав телефонний дзвінок і я почула спантеличений голос : «Тут скільки м'яса і я не розумію де тут курка». Він його бачив і їв, але у приготовленому вигляді. Після цього я провела лекцію, як виглядають різні види м'яса (сміється). Окрім цього є ще низка проблем. Те, що для нас є буденним, для цих дітей може бути не звичним і новим.
Він неодноразово повторював: «Якби ти з'явилась у моєму житті раніше, то все було б по -іншому». Наголошував, що не міг порадитись з психологами, але міг би отримати необхідні настанови від мене. Він жив у тій родині рік і все завершилось його підлітковими бунтами і скасуванням усиновлення.
Команда "Відчуй" - організація заснована Людмилою та Андрієм Пишним
Нові орієнтири
Коли мені запропонували посаду Радниця Уповноважена Президента України з прав дитини і дитячої реабілітації я довго не роздумувала, хоча було трохи боязко. Мені відгукуються ті завдання і запити, які я отримала від президента. Виявлення родини у складних життєвих обставинах і застосування усіх ресурсів, щоб вона існувала і дитина отримала можливість розвиватись у своїй сім'ї. Трансформація закладу інституційного догляду таким чином, щоб діти мали сімейне виховання. І це наше першочергове завдання. Коли соціум зрозуміє, що кожна дитина повинна мати родину, тоді ми маємо нагоду отримати здорове суспільство.

Трансформація закладів, які є на сьогоднішній день, передбачають інституційний догляд навіть, якщо дитина змушена вчитись у спеціальній школі. Чи то дитина з проблемами слуху чи зору. Вона має повертатись до дому, що вихідних. Вчителі нехтують цим правилом. Потрібно створити таку систему, щоб дитина могла бачити родину.

За редакцією 586 постанови, що передбачає пансіон, директор має повідомляти, що дитина залишилась ночувати в установі, за яких причин, чому вона не їздить до дому. Тут ще не має конкретного алгоритму, бо тільки прийнята постанова і розробляється схема. Існує дуже велика проблема — це соціальне сирітство. Коли діти проживають роками в закладах інституційного догляду. Працівники покривають, що батьки відвідують дитину, а насправді цього ніхто не робить. Дитина немає статусу позбавленої батьківського піклування чи дитини сироти і вона не може претендувати на усиновлення чи проживання в будинку дитячого сімейного типу. Вона позбавлена сімейної форми виховання.

Близько 100 000 тис. дітей знаходиться в закладах інституційного догляду. І коли діти виходять з цього закладу і вони відразу стають людиною і якщо створюють сім'ю, яка перетворюється у сім'ю в складних життєвих обставинах. Все йде по колу. Не має іншого прикладу. Тому адекватна допомога родині в складних життєвих обставинах, максимальна підтримка дітей, що мають статус позбавлених сімейного піклування, виявлення соціального сирітства — усе це є пріоритетними напрямками діяльності.

Посади Уповноважений Президента України з прав дитини вже не існує, введена нова: Радниця — Уповноважена Президентом України з прав дитини та дитячої реабілітації. Оскільки інституція зовсім інша, тепер моя посада передбачає реабілітацію, тому розгляд актуальних проблем цього напрямку також є пріоритетним.

Особливо, питання впровадження соціальних послуг, для збереження цілісності родини і підтримка освітнього рівня кожної дитини, зважаючи на інвалідність.

Звісно, є люди, які наголошують, що потрібно закрити всі заклади інституційного догляду. Але коли я запитую, як зробити щоб щоб діти з різними інвалідностями вчились у своїй громаді то відповіді не отримую. Якщо немає альтернативного рішення, не потрібно руйнувати те, що не можете змінити. Я за те, щоб провести аналітику кожного напрямку, тому зараз активно ознайомлююсь з усіма невідомими аспектами.
Хто для Дар' ї Герасимчук топ в благодійності?
Якщо ми говоримо про телекомунікаційну систему, фандрейзинство, це «Таблеточки». Якщо в підході до певної не популярної теми, то це благодійний фонд «Життєлюб». Тема людей похилого віку є не дуже широкою, хоча стосується абсолютно всіх. В кожній родині є людина похилого віку, про яку хочеться потурбуватись. У правильній комунікації з батьками, термінології та баченні дитини з інвалідністю, це звичайно організація «Бачити серцем». І якщо це напрямок бізнесу, то «Кураж Базар». Це чотири топ, які в різних напрямках благодійної сфери мене надихають.


Мені імпонує розвиток культури благодійності і, особливо, в напрямку дітей. Та тенденція, що потрібно давати дитині не цукерку а вудочку, яка потім допоможе дитині потім отримати спеціальність та роботу. Підтримувати себе це значно легше. Питання в розумній благодійності, яка дійсно допомагає і направляє дітей в правильне русло. Їздити в дитячі будинки і роздавати подарунки це не ефективно. Краще відвідувати дітей з певним майстер-класом, просвітницькою роботою, курсом, розповідями про різноманітні професії.

Обережно ставлюсь до програми наставництва. З однієї сторони це чудово. Проте ми не завжди можемо прослідкувати з якими посилом дорослий приходить до дитини. Інколи саме він може стати критичною проблемою життя дитини в майбутньому.
Три слова, які описують життя Дар' ї Герасимчук
Це донька, організація «Відчуй» та діти. Це ті три слова, які описують мою діяльність. Поліна для мене дуже багато чого означає. Вона мені подруга і стосунки у нас не, як у мами і доньки. Я мріяла про момент, коли робитимемо разом манікюр, а ми стрибаємо разом з найвищого мосту України та Європи. Тобто це зовсім інакший рівень відносин і він мене надихає. Організація «Відчуй» — це однозначно невід'ємна частина та історія мого життя.

Орієнтація на дітей та людей — це для мене дуже важливо. Я дуже люблю людей і мені хочеться, щоб вони розуміли один одного, мали певні цінності та усвідомили, що діти-це важливо.

Чи існує ідеальна картинка сфери захисту дітей на даний момент ?

У мене немає картинки ідеально, у мене є картинка щасливих дітей, які знаходяться в безпеці. Діти щиро посміхаються тоді, коли їм добре. Не існує ідеальних людей, ідеальних рішень та законів. У будь чому можна знайти мінус, який потрібно виправляти і пробувати заново. З цього побудоване наше життя. Щасливі діти — це та картинка, яка ілюструє те, що я хотіла би побачити через рік.
Щасливі діти — це та картинка, яка ілюструє те, що я хотіла би побачити через рік
ХОЧУ СТАТИ ВОЛОНТЕРОМ!
Заповни анкету і ми неодмінно допоможемо реалізуватися тобі у хороших справах!
Iryna Chaika
Футбольний арбітр і хороший автор
Вам сподобалась ця стаття?
Схожі статті
Повернутися назад до блогу