У пошуках чогось більшого

Уявіть собі, що ви тримаєте в руках усім відомий жувальний кубик «Love is»
Нас ніколи не цікавив смак гумки, найбільше хотілось дізнатись, що розповість про любов найзнаменитіша пара з фантика. Зазвичай, під кожним листком-вкладишем було інше визначення.
Зазвичай, під кожним листком-вкладишем було інше визначення. Адже усі ми знаємо, що конкретного визначення поняття «любові» не існує. Так само можна сказати і про футбол. У кожного він має своє значення. Для мешканців Аргентини футбол — це окрема релігійна течія з діючою церковою, де Dios (арг. «Бог») є Дієго Марадонна.
На Туманному Альбіоні футбол не просто національний спорт. Він настільки глибоко інтегрувався в повсякденне життя англійців, що став важливою частиною їхньої культури.
Для одного футбол — це просто командна гра, і він не може зрозуміти чому двадцять два спортсмени бігають за м'ячем 120 хвилин, а для іншого футбол — це життя. І він був би щасливий, розгорнувши обгортку з-під жувальної гумки, побачити текст зі словами: «Love is — бути шанувальником гри футбол». На сьогодні кожен, і я в тому числі, погодиться: футбол — улюблена гра мільйонів.
Щоб займатись спортом професійно не завжди потрібно мати відповідну освіту. Я навчалась у сусідній будівлі спортивного вишу нашого міста — у Львівському Національному Університеті ім. Івана Франка.

Чи завжди студенти обирають спеціальність цілеспрямовано? — Ні. Тоді, у серпні 2011 року я стояла навпроти стендів з переліком гуманітарних спеціальностей з невеликим острахом, що зараз вирішується моє майбутнє і потрібно швидко приймати рішення.
Довго не думаючи, я перечитала список пропонованих факультетів і побачила «філософський» перевела очі у розділ спеціальностей і побачила слово культурологія. Це щось винятково-особливе, подумала я, і зробила свій вибір. Так розпочалась моя історія.
Пригадую наш колектив стільки різних людей, зібраних в одну купку, я не зустрічала. Букет з двадцяти дев'яти квіток був розбавлений всього двома представниками протилежної статі.
Знаєте, у деяких студентських груп був маркер пізнаваності. Дівчат з хімічного факультету можна було розгледіти по комбінації спортивного костюму, переважно Adidas з елегантною сумочкою колекцій Dolce & Gabbana чи Chanel (підозрюю не оригінал), а студенти юридичного практикувати діловий стиль одягу з першого курсу, хоч їх обличчя було занадто юним для цього. Філософи відрізнялись більше внутрішніми якостями: стилем мислення і віросповіданням. Для них був притаманний стиль життя «Nosce te ipsum» (лат. Пізнай самого себе). І, думаю, вони були не такими як усі.
Тож в навчальному процесі ми намагалися слідувати пошукам себе і на початках, 362 аудиторії в головному корпусі будівлі. Шлях до неї нагадував зміст деяких філософських текстів: довгий і не запам'ятовуваний.
Я завжди вважала, що людина має бути розвинена всесторонньо, не через те, що це мастхев сучасності. В Давній Греції культ тіла існував ще до того, як це стало мейнстрімом. Спортивний характер і дисципліна дорівнює внутрішня сила. Тому, з початку навчання я хотіла продовжувати дитяче хоббі — тренування з футболу. Прагнула бути приналежною до колективу, якого цікавить цей вид спорту. Не кожна нормальна дівчина бігатиме під зливою чи йтиме на тренування в ранок перед Новим Роком. А ще спека,травми, біг через м'язову біль.
В університеті таких не було, окрім кількох дівчат з якими я потоваришувала і жила на Манхеттені (так я називала наше студентське містечко). Тренуватись і брати участь у змаганнях мені подобалось більше, аніж слухати про філософію стоїцизму і читати Арістотеля. Після двох років навчання, я зрозуміла, що у моїх двох захопленнях є спільною тільки буква «ф».
В додаток я була доволі пухкенькою дівчиною і носила жахливі коричневі окуляри. Нагода привести тіло у форму була актуальною. Спочатку я одягнула лінзи, а потім збільшила графік тренувань. Цього мені виявилось недостатньо, моїм ключовим «ходом» стали харчові обмеження. І ось, в кінці третього року навчання — мінус двадцять. Разом з втраченою вагою позбулась старого гардеробу. На початок все було дуже захоплююче, я легко могла контролювати ситуацію. Одного дня я зрозуміла, що не впізнаю людину навпороти себе в дзеркалі, та й погляд рідних набрав тривожних рис.
Я застрягла на рівні між спортом і не правильною харчовою поведінкою. Мене вже не тішила фраза «Вау, ти так змінилась». Філософський факультет дав мені інтелектуальну мудрість, а от життєву доводилось освоювати на власних помилках. Зараз я усвідомлюю, що я вчинила помилку, почавши зловживати спортом. Зізнатись комусь, що ти і їжа тепер найгірші вороги нелегко. Витягувати мене з цієї легкої, на перший погляд ситуації, доводилось Іванці, моїй університетській подрузі, батькам. Спеціаліст, з яким я консультувалась стосовно цього питання, давала багато порад, але найголовніше, в першу чергу, потрібно було допомогти самій собі. І це було найважче.
Навчання завершилось і стрічка, яка підтримувала цілісність нашого букету розв'язалась, я практично втратила контакти зі своїми культурологами і навіть Іванкою. Кожен з нас обрав собі окрему ємкість черпання ресурсу для росту і цвітіння. Моя, була наповнена спортом і футболом зокрема.
І якщо з філософією в університеті було завершено, то зі спортом ні. Як і більшість моїх одногрупників, я не стала культурологом і обрала зайнятість іншу, на перший погляд далеку від філософії. Я продовжувала займатись футболом кілька разів на тиждень, а ще пробувала себе у тренерстві: спочатку у дитячому клубі, згодом створення дівочої команди. Це було новою сторінкою в житті, де в першу чергу була спортивна підготовка — повна протилежність філософії з її трансцендентними поняттями.

Не є таємницею, що ми живемо у світі форм, здобутків і втрат, народження і смерті. Амбіції, працювати на результат — це нормально, інколи такий ритм поглинає. Коли постійно рухаєшся в одній сфері, навики з інших, як відмерлі пелюстки опадають на землю. Так трапилось і зі мною, я стала тією, про кого згадувала на початку, зануреною в свою сферу. Але чи завжди це добре? відчувала нестачу і розуміла, що мені потрібен елемент який наповнюватиме мене додатковим ресурсом — творчістю. Ніколи не думала що скажу собі це, але мені не вистачало філософії. За чотири роки після завершення навчання, я повністю обмежила себе від спілкування з університетськими подругами, до одного зимового вечора. У моєму гаджеті з'явилось повідомлення від Іванки: «Іра привіт, я буду у Львові цього тижня, чи не хотіла б ти зустрітись?». Мої спогади оживились і голос в середині промовив «Так, звичайно».
ПІДТРИМАТИ ХОРОШИХ ЛЮДЕЙ
Оберіть суму безповоротної допомоги в грн.
Зроби хорошу справу !
Iryna Chaika
Футбольний фанат і хороший автор
Вам сподобалась ця стаття?
Схожі статті
Повернутися назад до блогу