Хороші новини / Проекти

Дітям важливо, щоб їх любили і ліпили худеньких котиків з пластиліну

Волонтери
У будь-якій незрозумілій ситуації проявляй милосердя. Ці слова я говорю собі щоразу, коли їду в інтернат.

Незрозумілі ситуації стаються часто. Діти не завжди хочуть говорити. Дивляться у вікно і ні на кого не реагують. Вибігають з класу посеред гри і не хочуть вертатись.

Сумують, бо не знають, як підписати свій малюнок. Плачуть, бо не виходить вирізати фігурку.


Дівчатка можуть вдарити кулаком своїх однокласників. Хлопчики можуть прийти і без слів тебе обняти.

Наймолодші називають мамою. Старші питають, чи ми їм цього разу щось привезли. Наприклад, смартфон, про який вони усі мріють. У більшості дітей телефонів нема.

Дехто не знає, що таке новий спортивний костюм. Якось хлопчик з другого класу шукав рушника у пакетах з одягом від благодійників.

Хтось мріє...побувати в торговому центрі. Хтось — мати велике серце.


У когось — багато братів і сестер і всі розкидані по різних інтернатах.

Один хлопчик всю виставу тримався за мою ногу, бо його лякав звук з колонок.

Одна дівчинка насварила мене, бо я зліпила їй з пластиліну надто товстого кота. 

Найважче було дивитись, як діти робили листівки батькам, які померли... І як списували з дошки одне на всіх вітання — і «твоя дочка» понаписували ті, хто мав писати «твій син».


Усіх малих я називаю не інакше, як «мої інтернатні дітки». Якби не вони, я не знала б, що можна так сильно любити. Вони кожної зустрічі нагадують мені, як багато я маю.

Що я можу їм запропонувати? Лишень своє милосердя і знайомство з Христом. Розповідаючи про Бога, я відкриваю їм Любов, якої не можуть дати навіть батьки.

Мої інтернатні дітки знають багато біблійних історій. Їхня улюблена — про бідну вдову, яка пожертвувала в скарбницю храму усе, що мала. Я дуже хочу, щоб вони виросли такими ж — готовими віддавати щось цінне для доброї справи.


Дітки люблять показувати свої зошити з оцінками. Обожнюють фотографувати один одного. Щоразу — черга до фотоапарата.

Вони люблять обнімати волонтерів. Завжди питають, коли ми приїдемо ще. Завжди вибігають назустріч нашому автобусу і проводжають нас до нього.

Їм так важливо, щоб їх любили просто так. І ліпили їм худеньких котиків з пластиліну.