В середині кожної великої історії відбувається багато малих. Запрошуємо зануритися у дві, здавалося б маленькі історії, однієї великої людини - Дениса Лаврова, простого волонтера з великої літери.
ІСТОРІЯ ЗНАЙОМСТВА ТА ПОЧАТОК ВОЛЕНТЕРСТВА ДЕНАМи з Деном знайомі з 2010 року, ходили в одну церкву. Я працювала в благодійній організації «В колі друзів». В рамках організації проєкту було оголошено, що ми шукаємо помічників. Ден був одним з тих, хто відгукнувся, прийшов до нас як волонтер. Він почув про потребу, погодився рости і розвиватися. На той момент я сама багато чого не знала і не вміла, так і здобували досвід разом.
ДЕН БУВ ТИМ, ХТО НАВЧИВ КОМУНІКУВАТИ МАКСИМАЛЬНО ЧІТКОВін і в команді був таким — конкретним. Тим, хто вчить про лідерство, чи про командні речі, хоч набір його характеристик міг би здатися не лідерським. Але разом з тим, він брав відповідальність, відповідальність за людей. Він відмовлявся від свого простору та комфорту заради того, щоб подбати про добробут інших. І з кожним роком, з кожною поїздкою настільки в цьому змінювався. Завдяки цьому він починав думати про дітей, які в нього в групі. Ден став замислюватись що їм дати, що їх навчити. Багато таких моментів, складно перераховувати. Від відомих лідерів я не навчилась стільки нюансів, як від цього великого лідера.
ВИКЛИКИДесь на середині цього періоду був складний час коли він вигорів і все кинув. В той момент виглядало, що здався. Ні з ким не хотів спілкуватись, перестав їздити в поїздки, ходити до церкви і підтримувати з нами відносини. Дозволив час від часу писати, дзвонити. Через півтора роки він просто прийшов. Для мене це теж свідчить про його рису - не відступив.
МРІЇДен був дуже цікавим. Деякий час захоплювався танцями. Останні кілька років, ходив на тренування. Навіть в таборі показував цей танець. Мріяв мати сім’ю, молився, робив все що в його силах: вчився, радився. Хотів ставати кращим, завжди запитував: «Що мені потрібно змінити в собі? Що ти мені порадиш?». І до нього теж можна було звернутись за порадою.
ВМІННЯ ГОВОРИТИ "НІ"Одного разу я спитала в нього: «Ти можеш сказати мені ні?», — і він сказав, що не може. Не міг мені відмовити. Настільки поважав, цінував і беріг мене. А мені хотілось завжди, щоб ті, волонтери, за яких я відпвідала, зі мною почувалися вільно. Що після того як скажуть мені ні, це не змінить мого ставлення. Коли через декілька років я перепитала в нього те саме, він сказав: «Здається так, можу». Це такої легкості дружби додало нам. Ми не просто дружили через волонтерство, а дружили в житті.
ВІДКРИТІСТЬ ТА ЕМПАТІЯТе, що він був інтровертом, це про його потребу більше часу мати на свій особистий простір. Я теж глибоко відчуваю світ, відчуваю біль і сильно втомлююсь від цього. В рази більше енергії затрачається, щоб пережити всі події. Більше сил йде на те, щоб будувати діалог, щоб моє серце було відкритим до людей. Це те, що є в кожної людини. В когось більше розвинуто, в когось менше.
РІШУЧІСТЬВ 2019 році ми проводили табір. Сформували кістяк команди, яка готувала його і Ден був важливою його частиною. Йому часто потрібно було чітко сказати: «Ден зроби ось це, будь ласка, купи ось це».
Мені його не вистачає. У мене досі в телефоні його номер. Коли формую розклади дітям я хочу подзвонити Дену, щоб він мене перевірив.
ПРО МАЙБУТНЄВін хотів бути хорошим чоловіком для своєї дружити і батьком для своїх дітей. Він про це молився і просив молитись. Мріяв професійно рости. Він постійно вчився, підвищував свою кваліфікацію. Часом, люди які довго займаються благодійністю і мають якусь основну роботу поступово залишають основний бізнес і переходять в благодійність. Він залишався у своїй професії, розвивався в ній і хотів вкладати більше. Разом з тим давав місце бути хорошим справам.
СПЕРЕЧАВСЯСуперечок було багато і я сердилась на нього дуже часто, говорила йому: «Як можна було про це не подумати, ну Ден, як так можна?». Гнівалась сильно, але розуміла, що і він напевно сердиться.
ДЕН І ДІТИВін був активний дуже. В одному з перших інтернатів, в які ми їздили (в майбутньому він став координатором у цьому місці) Ден придумав грати з хлопцями у футбол. Знайшов проєкти в Україні, які через спорт розказували про біблійні істини. І це так круто було, що він вчився дивитися що потрібно дітям. Бо дівчат в команді було більше і в них легше будувались відносини з дітьми й старшими дівчатами. Доросліші хлопці, що навчались в інтернаті були трохи вибагливішими. Він придумав так спілкуватись з ними через спорт. І завдяки тому, що він спортивний і активний, любив різні ігри, любив посміятись, він розподіляв їх до себе. Не завжди старші сприймали його серйозно. Ден заїкався і якщо хтось би закрився, сприймаючи це як бар’єр, то він просто знав, якою мовою заїкається менше і тою комунікував.
ДРУЖБАПознайомились ми з Деном 9 років тому, ходили в одну церкву там і побачились вперше. Він до мене підійшов, не пригадую про що ми спілкувались, але з того моменту почалась історія нашої дружби.
ПІДТРИМКАЗвісно було дуже багато моментів підтримки. Пригадую, коли у нас були почергово періоди кризи у волонтерському русі. Думаю, що рано чи пізно кожна людина це проходить, коли ти розумієш скільки можеш людині допомогти реально, не просто для галочки, а оцінити справжню користь від своєї діяльності. Так як Ден почав займатись волонтерством раніше, він пережив цей період швидше. Ми з ним це обговорювали, коли я зіткнувся з труднощами. Ден був поряд, ми підтримували один одного й ділились досвідом.
ХОББІДен був доволі спортивний, часто грав у футбол з колегами. Я пам’ятаю, колись давно, він замислювався про те, щоб стати футбольним арбітром. Хоч я тоді в душі посміявся, в принципі так воно і вийшло. Бо це була робота для нього, тому що у людини був інженерний склад розуму.
ІРЛАНДСЬКИЙ СТЕПЯ не знаю як він там опинився. Він розказував, що коли він прийшов на тренування там зазвичай була молодь 16 років, а він 25 плюс, тренер у віці і ці діти. Не знаю чого його туди занесло, навіть не пам’ятаю чого він туди пішов. Мабуть, більше, щоб форму тримати. Видно, що щось йому в цій культурі сподобалось. Навіть сама ірландська тематика, він любив музику з фольклорними кельтськими мотивами. Зараз поєднання рок жанру з фольк-мотивами є дуже популярним і можливо це може бути пов’язано з цим.
ЗА ВІДКРИТІСТЬ ТРЕБА ЧИМОСЬ ПЛАТИТИЯкщо ти відкриваєшся людям, то проявляєш ініціативу в якійсь мірі чи коли ти приїжджаєш в інтернат, ти та людина, яка розворушує людей щось їм пропонує, а коли ти стриманий інтроверт за це треба заплатити ціну.
ВОЛОНТЕРСТВО, ЩИРА ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ В ДІТЯХ І ПОСТІЙНІСТЬЦе завжди зусилля над собою. Вміння приймати виклики найбільша цінність у волонтерстві. Тому, що воно не дається безплатно. Якщо це разова поїздка з командою, особливо в ті місця, де волонтерів немає на постійній основі, то це може бути весело, бо діти можуть зустрічати з радістю, адже їм не вистачає уваги. А якщо проявляти ініціативу самому, що інтроверти не дуже люблять робити, це виходить трохи по іншому. Тому, мабуть витривалість, дуже правильне слово, яке підходило Дену.
ТЕ, ЩО ЗАЛИШИЛОСЬ В СЕРЦІЯ думаю, що це були якісь певні моменти підтримки і розмови, під час яких, відкриваєш душу, це найбільш цінно. Те, що людина могла мене зрозуміти. Хоча за характером ми різні, але людина могла мене зрозуміти. Найголовніше, без критики. Знаєте, як буває , комусь щось розповідаєш, розкриваєш душу, а тобі починають відразу поради давати, як потрібно робити. З Деном я такого не пам’ятаю.
НАЙБІЛЬШ ЦІННИМ У ВОЛОНТЕРСТВІ ЄГлибинна особиста відповідальність, що можна вплинути на життя дітей. Після того як з конкретними дітьми зав’язалися близькі стосунки і вони стали частиною твого життя. Коли їдеш до всіх, але в першу чергу до них. Це працює і в стосунках між волонтерами, і в стосунках з дітьми. Виділив би як особисту цінність - бажання відчувати себе корисним. В Дена було щось схоже.
САМОРЕКЛАМА І ГОТОВНІСТЬ ДОПОМОГТИДен багато допомагав, і навіть там де він жив. Розповідав що неподалік від його дому відкрився Малий груповий будиночок, де живе п’ять дітей, то він взяв на себе зобов’язання раз на два тижні, у вихідний, готувати для дітей, що мешкали в тому будинку. Ден любив готувати.
ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄБез сумніву, він хотів створити смію. Піклувався про свою маму, ділився час від часу, що він хоче зробити для неї. Останнє, що я пригадую, Ден організував політ на повітряній кулі в Києві, це дуже круто. Мало хто може організувати таке для своїх матерів. Глобальних мрій не було. Займався спортом, були якійсь цілі в спорті, займався волонтерством були цілі там. Були плани облаштувати власне житло, але не встиг.
БУДЬ ЯК ДЕНХоч розмова завершується глибокою і сумною фразою «не встиг», ми зуміли побачити скільки було пройдено й, яку кількість викликів було подолано нашим головним героєм. Більше того, впевнена, це була далеко не межа. Для мене шлях Дена — своєрідна траєкторія руху. І у нас є можливість йти в цьому напрямку, і головне встигнути бути хорошими людьми з відкритим серцем, таким як намагався бути Ден, простий волонтер з великої букви. Приєднуйся до волонтерського руху "Будь як Ден" і впиши своє ім'я в історію добра.