Його нестало раптово. І як молода людина, що покинула цей світ надто рано, він залишив глибокий слід в серці близьких. Вистачило кількох розмов з найближчими друзями та колегами аби познайомитись з ним і дізнатись, яким був Ден. Терплячість та щире захоплення власним покликанням сформувало Дена, як зразкову особистість волонтера. Він добре розумів хто він за своєю природою і йшов за покликом серця, був свій серед своїх.
Ден — особистість, якому була властива інакшість. Як на мене, його історія заслуговує бути в колонці статей популярного онлайн-журналу про молодих проактивних українців «The Ukrainians». Він став мені другом в душі. Якби у мене була можливість поспілкуватись з Деном, я б не вагаючись сказала: «Ти крутий і я хочу бути такою як ти: чесною, простою і співчутливою».
На жаль, цього зробити я не можу. Хоч і Дена серед нас немає, після нього залишилось багато хороших речей. Він живе у спогадах друзів та колег, народжується у майбутньому волонтерському русі «Буть як Ден». Головне, живе ціль, яку Ден розвивав у собі та у своїй діяльності: бути людиною з відкритим серцем.
В середині кожної великої історії відбувається багато малих. Запрошуємо зануритися у дві, здавалося б маленькі історії, однієї великої людини - Дениса Лаврова, простого волонтера з великої літери.
Оленка Стасюк - засновниця благодійного фонду «Ican Charity Fund», який розвиває інклюзію в Україні. В минулому, координаторка волонтерів у МБФ "У колі друзі".
ІСТОРІЯ ЗНАЙОМСТВА ТА ПОЧАТОК ВОЛЕНТЕРСТВА ДЕНАМи з Деном знайомі з 2010 року, ходили в одну церкву. Я працювала в благодійній організації «В колі друзів». В рамках організації проєкту було оголошено, що ми шукаємо помічників. Ден був одним з тих, хто відгукнувся, прийшов до нас як волонтер. Він почув про потребу, погодився рости і розвиватися. На той момент я сама багато чого не знала і не вміла, так і здобували досвід разом.
Він був прекрасним другом і членом команди. Правда, наші шумності, постійний рух його втомлював. Були моменти, коли під час цього він одягав навушники. Ден слухав рок і вмикав музику наскільки гучно, що ми в машині не могли комфортно їхати. Постійно його смикали: «Ден зроби тихіше, Ден зроби тихіше», — тобто ми через навушники чули. Згодом він просто почав одягати навушники коли перевтомлювався від усіх, але музику не вмикав. Він якось каже: «Я вдягаю навушники, щоб думали ніби я слухаю музику і до мене не говорили. Але я з вами і хочу, щоб вам було комфортно». Тобто він переборював якісь свої моменти.
Пригадую нашу місіонерську поїздку в Росію, ми служили в інтернатах. Для нього це було вперше і було видно як йому важко. Бували такі моменти, що здавалось ну все, зараз Ден забере речі і поїде. Але він знаходив час, щоб усамітнитись й заспокоїтись трішки, не зірватись ні на кому і повертався.
Згодом він став координатором. Самостійно займався плануванням поїздок в інтернати. Ми служили (волонтерили) разом в таборах. Ден був дуже хорошим наставником для дітей.
Він працював тестувальником в ІТ компанії. Завдяки складу свого розуму, міг її круто виконувати. Коли мені потрібно було перевірити якійсь таблиці чи записи Ден завжди знаходив наші помилки, виправляв і підказував. Він був дуже хорошим в знаходженні помилок.
Весь цей наш шлях як історія. Ми дуже різні з ним завжди були. Мабуть, схожим було тільки те, що ми обоє інтроверти. Мені завжди хотілось його підправити. У мене були мої погляди на роботу в команді, у нього свої. Мене завжди захоплювало і я з вдячністю спостерігала це в ньому і вчилась такій добрій терплячості. Наприклад, він був настільки інтровертом, що і не намагався подумати про команду. Він дійсно цьому вчився.
Ден був такою людиною, якщо б я про щось не сказала, то він не здогадався б. Спочатку робив, а потім казав: «Ой точно, а я навіть не подумав про таке».
ДЕН БУВ ТИМ, ХТО НАВЧИВ КОМУНІКУВАТИ МАКСИМАЛЬНО ЧІТКОВін і в команді був таким — конкретним. Тим, хто вчить про лідерство, чи про командні речі, хоч набір його характеристик міг би здатися не лідерським. Але разом з тим, він брав відповідальність, відповідальність за людей. Він відмовлявся від свого простору та комфорту заради того, щоб подбати про добробут інших. І з кожним роком, з кожною поїздкою настільки в цьому змінювався. Завдяки цьому він починав думати про дітей, які в нього в групі. Ден став замислюватись що їм дати, що їх навчити. Багато таких моментів, складно перераховувати. Від відомих лідерів я не навчилась стільки нюансів, як від цього великого лідера.
Ден той, кого могли б недооцінити, Бог його дуже сильно використав, щоб від нього навчились. І він багато чого навчився і досягнув в Бозі, і в служінні (волонтерстві). Саме у своїй клопітливості, акуратності. Хоча багато моментів було... часом сердився, але не здавався, не відступав.
ВИКЛИКИДесь на середині цього періоду був складний час коли він вигорів і все кинув. В той момент виглядало, що здався. Ні з ким не хотів спілкуватись, перестав їздити в поїздки, ходити до церкви і підтримувати з нами відносини. Дозволив час від часу писати, дзвонити. Через півтора роки він просто прийшов. Для мене це теж свідчить про його рису - не відступив.
Вигорання властиве для всіх хто займається благодійністю й служінням. Просто не кожен наважується про це сказати. Разом з тим наше покоління, покоління в кому ріс Ден, сміливіше в цьому. Він зміг сказати стоп і пішов. Складно повернутися і це велика перемога, перемога Бога в його житті. Для нас це було щастя і саме ця ситуація дуже зблизила всіх тих, хто вболівав за нього. Коли проходиш разом і в горі і в радості цінуєш ті моменти ще більше.
МРІЇДен був дуже цікавим. Деякий час захоплювався танцями. Останні кілька років, ходив на тренування. Навіть в таборі показував цей танець. Мріяв мати сім’ю, молився, робив все що в його силах: вчився, радився. Хотів ставати кращим, завжди запитував: «Що мені потрібно змінити в собі? Що ти мені порадиш?». І до нього теж можна було звернутись за порадою.
ВМІННЯ ГОВОРИТИ "НІ"Одного разу я спитала в нього: «Ти можеш сказати мені ні?», — і він сказав, що не може. Не міг мені відмовити. Настільки поважав, цінував і беріг мене. А мені хотілось завжди, щоб ті, волонтери, за яких я відпвідала, зі мною почувалися вільно. Що після того як скажуть мені ні, це не змінить мого ставлення. Коли через декілька років я перепитала в нього те саме, він сказав: «Здається так, можу». Це такої легкості дружби додало нам. Ми не просто дружили через волонтерство, а дружили в житті.
ВІДКРИТІСТЬ ТА ЕМПАТІЯТе, що він був інтровертом, це про його потребу більше часу мати на свій особистий простір. Я теж глибоко відчуваю світ, відчуваю біль і сильно втомлююсь від цього. В рази більше енергії затрачається, щоб пережити всі події. Більше сил йде на те, щоб будувати діалог, щоб моє серце було відкритим до людей. Це те, що є в кожної людини. В когось більше розвинуто, в когось менше.
Інтроверт чи екстраверт це той, хто швидше чи повільніше втомлюється від людей. Такі як Ден потребували більше особистого простору, часу подумати й побути самому. Ден тримався відкрито до людей і старався чути. Він вчився помічати потребу.
Емпатія (співпериживання) часто не властиво чоловікам. Ден старанно цьому вчився, не нехтував цим. Розумів, що він лідер і намагався дивитися в сторону потреб команди. Він був дуже турботливим другом, жертовним, щедрим на час, увагу і подарунки.
РІШУЧІСТЬВ 2019 році ми проводили табір. Сформували кістяк команди, яка готувала його і Ден був важливою його частиною. Йому часто потрібно було чітко сказати: «Ден зроби ось це, будь ласка, купи ось це».
Ден відповідав за логістику і я хотіла щоб наступні роки він самостійно виконував цю директорську роль. Був один момент, мабуть, в якому він так яскраво придумав щось сам. Для реалізації табору, потрібно було зібрати значну суму в короткий термін (25 тис. доларів). Більшість відповідальності було на мені, як на директорці табору. Але команда допомагала і підтримувала, брала участь у фандрейзингу.
Від Дена ніби й нічого не очікувалось, йому були властиві виконавчі риси характеру. А тут він придумав в себе на роботі, в компанії серед іт-працівників, розробити презентацію про «Ican camp» і розповісти колегам. Це був його вихід з зони комфорту.
Одна справа коли ти у своєму середовищі, серед тих, хто знає про служіння (волонтерство) і благодійність, а тут зовсім інші люди. І він обирає поділитись й розповісти. На додаток, звертається до керівництва компанії з тим, що ми проводимо табір. Ден висилав їм лист і керівництво погодилось подвоїти суму, яка буде зібрана співробітниками. Коли він мені про це розповів, я була дуже вражена.
Здивована, що він настільки мовчун, ніхто не помічає його великих справ, а він такі круті речі робить.
Для мене, як дівчини, то був один з найскладніших таборів, насиченим складними моментами в підготовці. І така підтримка від Дена, це було неймовірно. Не залежно від того, яка мала б вийти сума, просто сам факт.
Коли ми приїхали в табір, Ден приніс мені таку коробочку, від телефона. А я кажу: «Це що? — а він: ну відкрий». Я дивлюсь, а тут купюри. Я не могла зрозуміти, що це. А він каже: «Так це гроші, які ми зібрали». Цей вихід з зони комфорту був великою жертвою, а також ростом.
Він мав турботливе серце пастиря, яке Бог десять років формував у ньому. Тому що, Ден вибирав бачити, бачити потребу і людей. Вибирав чути і Бог його в цьому зрощував, благословляв і використовував. Я думаю, що ще дуже багато чого ми не знаємо.
Мені його не вистачає. У мене досі в телефоні його номер. Коли формую розклади дітям я хочу подзвонити Дену, щоб він мене перевірив.
ПРО МАЙБУТНЄВін хотів бути хорошим чоловіком для своєї дружити і батьком для своїх дітей. Він про це молився і просив молитись. Мріяв професійно рости. Він постійно вчився, підвищував свою кваліфікацію. Часом, люди які довго займаються благодійністю і мають якусь основну роботу поступово залишають основний бізнес і переходять в благодійність. Він залишався у своїй професії, розвивався в ній і хотів вкладати більше. Разом з тим давав місце бути хорошим справам.
СПЕРЕЧАВСЯСуперечок було багато і я сердилась на нього дуже часто, говорила йому: «Як можна було про це не подумати, ну Ден, як так можна?». Гнівалась сильно, але розуміла, що і він напевно сердиться.
Будь-які відносини — це завжди вибір. Я вибираю йти з тобою людино, обираю будувати з тобою відносини. Це вибір двох. Тому, я зі своє сторони робила все, щоб розвивати діалог, щоб він був якісним та доброзичливим. І він однозначно також робив свої кроки. Те, що я вище казала, та точка, в якій я зрозуміла, що можу багато від нього навчитись. Для мене це про повагу. Тобто я приймаю, що ми різні.
Я навчилась говорити з ним так, що те, що ми робимо, було якісним для нас обох, не з надривом. Чи ми дружимо, чи відпочиваємо, подорожуємо або готуємо якийсь проєкт. Знаєте буває так, що робиш, бо нема з ким. Навпаки, я хочу робити це з тобою бо тобі це цікаво й цінно. Так, ми різні ну і що. Він уступав в якихось моментах заради того, щоб іти далі. В чомусь доводилось шукати компроміси.
ДЕН І ДІТИВін був активний дуже. В одному з перших інтернатів, в які ми їздили (в майбутньому він став координатором у цьому місці) Ден придумав грати з хлопцями у футбол. Знайшов проєкти в Україні, які через спорт розказували про біблійні істини. І це так круто було, що він вчився дивитися що потрібно дітям. Бо дівчат в команді було більше і в них легше будувались відносини з дітьми й старшими дівчатами. Доросліші хлопці, що навчались в інтернаті були трохи вибагливішими. Він придумав так спілкуватись з ними через спорт. І завдяки тому, що він спортивний і активний, любив різні ігри, любив посміятись, він розподіляв їх до себе. Не завжди старші сприймали його серйозно. Ден заїкався і якщо хтось би закрився, сприймаючи це як бар’єр, то він просто знав, якою мовою заїкається менше і тою комунікував.
Він проповідував дітям, розповідав історії, спілкувався з ними. І це їх прихиляло до нього. Старався показувати своїми діями, що вони йому не байдужі, що він приїхав для того, щоб потоваришувати і будувати відносини. І так час ішов, і в інших інтернатах йому ставало простіше це робити. Мабуть, це можна називати невідступністю. Приїжджав раз-у-раз. До одних і тих же дітей. І ця його постійність прихиляла дітей, вони його дуже любили. Ден переживав за них, думав, переймався. Багато випускників інтернатів після закінчення навчання спілкувались з ним.
ДРУЖБАПознайомились ми з Деном 9 років тому, ходили в одну церкву там і побачились вперше. Він до мене підійшов, не пригадую про що ми спілкувались, але з того моменту почалась історія нашої дружби.
Ми були найкращими друзями протягом всього цього часу. Без сумніву, поза спільними інтересами, які нас цікавили, була справа, що нас об’єднувала — це волонтерство. Ми допомагали разом одному фонду «В колі друзів» близько восьми років, половину цього часу провели в одній команді.
Ще одна річ яка нас об’єднувала — професійний напрямок. В обох була технічна освіта, він більше схильний до математики я до інформатики. Ми працювали на різних посадах, але в одній IT-сфері. Дуже багато чого в житті нас об’єднувало.
В основному, наше волонтерство полягало у безпосередній роботі в інтернатах. Стабільні поїздки в інтернати два рази в місяць. На початках їздили на два дні з ночівлею. Плюс програми, які відбувались на базі фонду. Наприклад, привезти дітей в Київ на вихідні в сім'ю, ходили на екскурсії, спілкувалися, грали в ігри. Було таке, що під час таких поїздок кілька дітей залишалось у нас вдома і ми доглядали за ними.
Не можу згадати якоїсь окремої ситуації про нашу дружбу, просто є загальне враження з набору життєвих моментів. Я пам’ятаю коли ми познайомились, потоваришували дуже швидко. І було таке, що ми мислили схожим чином і часто закінчували думки та жарти один одного.
Знаєте, як це буває, один починає жарт інший закінчує, а за ним звучала фраза «дай п’ять».
Таких ситуацій було просто безліч. Ті люди, які були з нами в одній компанії чи волонтери в поїздках, завжди дивувались цьому. Ми говорили один одному, що ні з якою людиною подібної синергії не було, ні в мене, ні у нього. Хоча виховані в різних містах та умовах й за характером були зовсім різні, але на ментальному рівні була велика схожість. Ден був більш стриманий, розсудливий та розважливий.
ПІДТРИМКАЗвісно було дуже багато моментів підтримки. Пригадую, коли у нас були почергово періоди кризи у волонтерському русі. Думаю, що рано чи пізно кожна людина це проходить, коли ти розумієш скільки можеш людині допомогти реально, не просто для галочки, а оцінити справжню користь від своєї діяльності. Так як Ден почав займатись волонтерством раніше, він пережив цей період швидше. Ми з ним це обговорювали, коли я зіткнувся з труднощами. Ден був поряд, ми підтримували один одного й ділились досвідом.
Нам було звичайно чого повчитися один в одного, особливо, така дружня братська підтримка, що проявлялася саме у волонтерстві. Зокрема, на початку коли не вистачало досвіду. Ми займались з хлопцями підліткового віку і зрозуміло, що вони сприймають наставника тільки тоді, коли бачать в ньому авторитет. Бувало, що не вистачало моральної сили справитись з однією дитиною, підключався хтось з волонтерів і навпаки. В таких ситуаціях зрозуміло, що кожну людину можна довести до межі, але в плані стриманості й терпінню Денові можна було позаздрити.
ХОББІДен був доволі спортивний, часто грав у футбол з колегами. Я пам’ятаю, колись давно, він замислювався про те, щоб стати футбольним арбітром. Хоч я тоді в душі посміявся, в принципі так воно і вийшло. Бо це була робота для нього, тому що у людини був інженерний склад розуму.
Коли ми збирались компанією і грали настільні ігри то Ден був тією людиною, яка всім розказувала правила і слідкувала за ходом гри. Тому робота футбольного арбітра йому би підійшла. Ніяких кроків серйозних він для цього не зробив в результаті, але в принципі був такий порив, щось зв’язано зі спортом.
Останні роки він ходив на бокс. Без фанатизму, але йому було це потрібно. Ден любив солодке, а без спорту, всі ми знаємо, воно може різної шкоди зробити (сміється). Все інше як у всіх, в кожного є якісь улюблені жанри музики, фільмів й серіалів. Часом ми з ним грали комп’ютерні ігри, навіть у цьому у нас були спільні інтереси. Хлопці ростуть, а іграшки не змінюються (сміється).
Також мені відомо, що колись в юні роки писав вірші, але це було дуже давно.
ІРЛАНДСЬКИЙ СТЕПЯ не знаю як він там опинився. Він розказував, що коли він прийшов на тренування там зазвичай була молодь 16 років, а він 25 плюс, тренер у віці і ці діти. Не знаю чого його туди занесло, навіть не пам’ятаю чого він туди пішов. Мабуть, більше, щоб форму тримати. Видно, що щось йому в цій культурі сподобалось. Навіть сама ірландська тематика, він любив музику з фольклорними кельтськими мотивами. Зараз поєднання рок жанру з фольк-мотивами є дуже популярним і можливо це може бути пов’язано з цим.
ЗА ВІДКРИТІСТЬ ТРЕБА ЧИМОСЬ ПЛАТИТИЯкщо ти відкриваєшся людям, то проявляєш ініціативу в якійсь мірі чи коли ти приїжджаєш в інтернат, ти та людина, яка розворушує людей щось їм пропонує, а коли ти стриманий інтроверт за це треба заплатити ціну.
Ти можеш бути відкритим, але потім приходиш до дому і дивишся в стіни. За відкритість треба платити - чи то перебуванням на одинці, чи ж тими самими навушниками. Це нормально поєднується, знаю з власного прикладу. Якщо розповісти про себе мало-знайомій людині то ні. Відкритість — готовність відповісти. Тому я не можу сказати, що Ден сам нав’язувався. В нашому знайомстві він проявив ініціативу, але це було в церкві і вважалось припустимо. У нас була своя компанія і там ми розкривалися повністю, але в інших обставинах потрібен був час.
ВОЛОНТЕРСТВО, ЩИРА ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ В ДІТЯХ І ПОСТІЙНІСТЬЦе завжди зусилля над собою. Вміння приймати виклики найбільша цінність у волонтерстві. Тому, що воно не дається безплатно. Якщо це разова поїздка з командою, особливо в ті місця, де волонтерів немає на постійній основі, то це може бути весело, бо діти можуть зустрічати з радістю, адже їм не вистачає уваги. А якщо проявляти ініціативу самому, що інтроверти не дуже люблять робити, це виходить трохи по іншому. Тому, мабуть витривалість, дуже правильне слово, яке підходило Дену.
В плані відкритості з дітьми, мабуть, у кожного волонтера були діти, з якими найлегше знайти контакт. Завдяки цьому, ми своєю особистою увагою охоплювали велику кількість дітей. Безперечно, важливо проводити загальні заходи, конкурси чи спортивні ігри, але ця особиста взаємодія — це те найбільше цінне, заради чого ми туди їхали. Ти щось вкладаєш у ці відносини і у відповідь щось отримуєш.
У Дена були хороші стосунки з хлопцями, а у мене їх не було. Він зміг знайти до них підхід і вони побачили у ньому авторитет, а я зійшовся з іншими. Ми не сходились і все, а Ден зміг знайти підхід. Це все індивідуально, не має місця універсальному рецепту типу «я Ден, був стриманий і терпеливий, робіть так і так, і будуть вам діти відповідати взаємністю». Це доля випадку і, звісно ж, хімія. Чому люди товаришують один з одним роками, а деяких ти знаєш тривалий час і не можеш знайти спільної мови. Ми з Деном за два тижні спілкування помітили, що це воно.
Я не вірю, що є якійсь фішки у спілкуванні з дітьми. Єдине, що застосовується для всіх і Ден також цього дотримувався: щира зацікавленість в дитині і постійність. Далеко не завжди людина встає і хоче кудись їхати, а поїздка вже спланована. Тут справді потрібно проявити відповідальність. В різних обставинах не втратити своєї зацікавленості в дитині. Буде погана погода, я приїду, в будь-яких непередбачуваних моментах я приїду. Ти будеш мене ігнорувати, все одно через деякий час приїду, можу написати чи подзвонити. Це все універсально.
Бували моменти, коли було видно, що Ден переживає з якогось приводу через те, що йому не все одно. У нього добре виходило делегувати обов’язків. Був період коли Ден був лідером в команді. Не можна сказати, що в нього від природи була якась лідерська харизма, про Дена такого не скажеш і це було більш цінним, тому що ми розуміли скільки він затрачав зусиль, щоб розвивати в собі ці якості. Для дітей і для команди. Стриманість, спокій давалися взнаки.
Не буду малювати образ якогось Супергероя, всі ми люди і зрозуміло, що можемо не те сказати чи підвищити голос. Інколи було видно що Ден нервував, але йому вистачало сил справлятись зі своїми переживаннями.
ТЕ, ЩО ЗАЛИШИЛОСЬ В СЕРЦІЯ думаю, що це були якісь певні моменти підтримки і розмови, під час яких, відкриваєш душу, це найбільш цінно. Те, що людина могла мене зрозуміти. Хоча за характером ми різні, але людина могла мене зрозуміти. Найголовніше, без критики. Знаєте, як буває , комусь щось розповідаєш, розкриваєш душу, а тобі починають відразу поради давати, як потрібно робити. З Деном я такого не пам’ятаю.
НАЙБІЛЬШ ЦІННИМ У ВОЛОНТЕРСТВІ ЄГлибинна особиста відповідальність, що можна вплинути на життя дітей. Після того як з конкретними дітьми зав’язалися близькі стосунки і вони стали частиною твого життя. Коли їдеш до всіх, але в першу чергу до них. Це працює і в стосунках між волонтерами, і в стосунках з дітьми. Виділив би як особисту цінність - бажання відчувати себе корисним. В Дена було щось схоже.
САМОРЕКЛАМА І ГОТОВНІСТЬ ДОПОМОГТИДен багато допомагав, і навіть там де він жив. Розповідав що неподалік від його дому відкрився Малий груповий будиночок, де живе п’ять дітей, то він взяв на себе зобов’язання раз на два тижні, у вихідний, готувати для дітей, що мешкали в тому будинку. Ден любив готувати.
Ті хто був до нього близьким, то давали чітко зрозуміти, що за готовність допомогти ми його глибоко поважаємо. Але розповсюджувати про свою волонтерську діяльність на загал, то ні. Люди, які довший час у волонтерстві не займаються саморекламою.
Він не з тих людей кого зразу видно, не такий собі «перший хлопець на селі». Кому треба той його знає і навпаки.
ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄБез сумніву, він хотів створити смію. Піклувався про свою маму, ділився час від часу, що він хоче зробити для неї. Останнє, що я пригадую, Ден організував політ на повітряній кулі в Києві, це дуже круто. Мало хто може організувати таке для своїх матерів. Глобальних мрій не було. Займався спортом, були якійсь цілі в спорті, займався волонтерством були цілі там. Були плани облаштувати власне житло, але не встиг.
БУДЬ ЯК ДЕНХоч розмова завершується глибокою і сумною фразою «не встиг», ми зуміли побачити скільки було пройдено й, яку кількість викликів було подолано нашим головним героєм. Більше того, впевнена, це була далеко не межа. Для мене шлях Дена — своєрідна траєкторія руху. І у нас є можливість йти в цьому напрямку, і головне встигнути бути хорошими людьми з відкритим серцем, таким як намагався бути Ден, простий волонтер з великої букви. Приєднуйся до волонтерського руху "Будь як Ден" і впиши своє ім'я в історію добра.