Бути як Ден

В середині кожної великої історії відбувається багато малих
Денис Лавров — волонтер з багаторічним досвідом. Для друзів він був просто Ден, для мене — цілком не відомою постаттю, чию коротку життєву історію, на основі розповідей від друзів, потрібно було описати, а заодно і прожити.
Його нестало раптово, і як молода людина, що покинула цей світ надто рано, він залишив глибокий слід в серці близьких. Безперечно історія Дениса заслуговує бути в колонці статей популярного онлайн-журналу про молодих українців «The Ukrainians». Ден став мені другом в душі. Якби у мене була можливість поспілкуватись з ним, я б не вагаючись сказала: «Ти крутий і я хочу бути такою як ти: чесною, простою і співчутливою».
Історія Дениса заслуговує бути в колонці статей популярного онлайн-журналу «The Ukrainians».
Нажаль цього зробити я не можу. Хоч і Дена серед нас немає, після нього залишилось багато хороших речей. Він живе у спогадах друзів, колег та у волонтерському русі «Буть як Ден». Головне, живе ціль, яку Ден розвивав у собі та у своїй діяльності: бути людиною з відкритим серцем. Пропоную ознайомитись з двома маленькими історіями однієї великої людини Дениса Лаврова, простого волонтера з великої літери.
Про волонтерський рух "Бути як Ден"
Олена Стасюк - засновниця благодійного фонду «Ican Charity Fund»
Історія знайомства
Ми з Деном знайомі з 2010 року, ходили в одну церкву. Я працювала в благодійній організації «В колі друзів». В рамках організації проєкту було оголошено, що ми шукаємо помічників. Ден був одним з тих, хто відгукнувся, прийшов до нас як волонтер.

Він був прекрасним другом і членом команди. Інколи наші шумності, постійний рух його втомлював. Були моменти, коли під час цього він одягав навушники. Ден слухав рок і вмикав музику наскільки гучно, що ми в машині не могли комфортно їхати. Постійно його смикали: «Ден зроби тихіше, Ден зроби тихіше», – тобто ми через навушники чули. Згодом він просто почав одягати навушники коли перевтомлювався від усіх, але музику не вмикав. Він якось каже: «Я вдягаю навушники, щоб думали ніби я слухаю музику і до мене не говорили. Але я з вами і хочу, щоб вам було комфортно».

Весь цей наш шлях як історія
Пригадую нашу місіонерську поїздку в Росію, ми служили в інтернатах. Для нього це було вперше і було видно як йому важко. Бували такі моменти, що здавалось ну все, зараз Ден забере речі і поїде. Але він знаходив час, щоб усамітнитись й заспокоїтись трішки, не зірватись ні на кому і повертався.
Згодом він став повноцінно координатором. Самостійно займався плануванням поїздок в інтернати. Ден був дуже хорошим наставником для дітей. Він працював тестувальником в ІТ компанії. Завдяки складу свого розуму, міг її круто виконувати.
Ми дуже різні з ним завжди були. Мабуть схожим було тільки те, що ми обоє інтроверти і мені завжди хотілось його підправити. У мене були мої погляди на роботу в команді, у нього свої. Мене завжди захоплювало і я з вдячністю спостерігала це в ньому і вчилась такій добрій терплячості.

Ден був тим, хто навчив мене комунікувати максимально чітко. Він і в команді був таким — конкретним. Тим хто вчить про лідерство, чи про командні речі, набір його характеристик могли б здатися не лідерськими. Але разом з тим він брав відповідальність, брав відповідальність за людей. Він відмовлявся від свого простору та комфорту заради того, щоб подбати про добробут інших. І з кожним роком, з кожною поїздкою настільки в цьому змінювався. Завдяки цьому він починав думати про дітей, які в нього в групі. Ден став замислюватись що їм дати, що їх навчити.
Той кого могли б недооцінити, Бог його дуже сильно використав щоб від нього навчились
Виклики
Десь на середині цього періоду був складний час коли він вигорів і все кинув. В той момент виглядало що здався. Ні з ким не хотів спілкуватись, перестав їздити в поїздки, ходити до церкви і підтримувати з нами відносини. Дозволив час від часу писати, дзвонити. Через півтора роки він просто прийшов. Для мене це теж свідчить про його рису, не відступив.
Мрії

Ден був дуже цікавим. Деякий час захоплювався танцями. Мріяв мати сім'ю, молився для цього багато і робив все що в його силах: вчився, радився, запитував. Хотів ставати кращим, завжди запитував: «Що мені потрібно змінити в собі, що ти мені порадиш?». І до нього теж можна було звернутись за порадою. Одного разу я спитала в нього: «Ти можеш сказати мені ні?», — і він сказав, що не може. Не міг мені відмовити. Настільки поважав, цінував і беріг мене. А мені хотілось завжди, щоб ті хто були поруч зі мною почувалися вільно. Що після того як скажуть мені ні, це не змінить мого ставлення. Коли через декілька років я перепитала в нього те саме, він сказав: «Здається так, можу». Це такої легкості дружби додало нам. Ми не просто дружили в служінні, а дружили в житті.
Ден був дуже справжнім і надійним другом
Відкритість
Те, що він був інтровертом, це про його потребу більше часу мати на свій особистий простір. Це не означає, що він не вмів слухати людей. Він вчився помічати потребу. На мою думку, емпатія притаманна не тільки інтровертам чи екстравертам. Емпатія часто не властиво чоловікам. Ден старанно цьому вчився. Розумів, що він лідер і намагався дивитися в сторону потреб команди. Він був дуже турботливим другом, жертовним, щедрим на час, увагу і подарунки.
Інтроверт - це докладати зусиль, щоб відкривати вуха
Він хотів бути добрим чоловіком для своєї дружити і батьком для своїх дітей. Це була річ про яку Він молився і просив молитись. Мріяв професійно рости. Він постійно вчився, підвищував свою кваліфікацію.
Часом, люди, які довго займаються благодійністю і мають якусь основну роботу, поступово залишають основний бізнес і переходять в благодійність. Він залишався у своїй професії, розвивався в ній і хотів вкладати більше. Разом з тим давав місце бути благодійності.
«Ican camp»
В 2019 році ми проводили табір, який був затратним в плані фізичних зусиль та фінансово-дорогим. Нам потрібно було зібрати значну суму в короткий термін (25 тис. доларів). Більшість відповідальності було на мені, як на директорі табору. Команда допомагала і підтримувала, брала участь у фандрейзингу. Від Дена ніби й нічого не очікувалось.
А тут він придумав в себе на роботі, в компанії серед іт-працівників, розробити презентацію про табір «Ican camp» і розповісти колегам. Це був такий вихід з зони комфорту. Одна справа коли ти у своєму середовищі, серед тих хто знає про служіння і благодійність, а тут зовсім інші люди. І він обирає поділитись й розповісти. На додаток, звертається до керівництва компанії з тим, що ми проводимо табір. Ден висилав їм лист і керівництво погодилось подвоїти суму, яка буде зібрана співробітниками. Коли він мені про це розповів, я була дуже вражена. Така підтримка від Дена, це було неймовірно. Не залежно від того яка мала б вийти сума, просто сам факт. Коли ми приїхали в табір, Ден приніс мені таку коробочку, від телефона. А я кажу: «Це що, — а він: ну відкрий». Там були зібрані купюри.

Для нього це був вихід з зони комфорту і велика жертва. Це серце пастиря, турботливе і це те серце, яке Бог десять років формував у ньому тому що, Ден вибирав бачити, бачити потребу і людей. Мені його не вистачає. У мене досі в телефоні його номер. Коли формую розклади дітям я хочу подзвонити Дену, щоб він мене перевірив.
Ден і діти
Він був активний дуже. В одному з перших інтернатів в які ми їздили (в майбутньому він став координатором у цьому місці) Ден придумав грати з хлопцями у футбол. Знайшов проєкти в Україні, які через спорт розказували про біблійні істини. І це так круто було, що він вчився дивитися що потрібно дітям. Бо дівчат в команді було більше і в них легше будувались відносини з дітьми й старшими дівчатами.

Доросліші хлопці, що навчались в інтернаті були трохи вибагливішими. Він придумав так спілкуватись з ними через спорт. І завдяки тому, що він спортивний і активний, любив різні ігри, любив посміятись, розподіляв їх до себе. Не завжди старші сприймали його серйозно. Ден заїкався і якщо хтось би закрився, сприймаючи це як бар'єр, то він вчився і знав якою мовою він говорить і заїкається і якою заїкається менше.

Він проповідував дітям, розповідав історії, спілкувався з ними. І це їх прихиляло до нього. Старався показувати своїми діями, що вони йому не байдужі, що він приїхав для того, щоб потоваришувати і будувати відносини. Мабуть, це можна називати невідступністю. І ця його постійність схиляла дітей, вони його дуже любили. Ден переживав за них, думав, переймався. Багато випускників інтернатів після закінчення навчання спілкувались з ним.
Тарас Малиновський - близький друг, волонтер
Познайомились ми з Деном 9 років тому, ходили в одну церкву там і побачились вперше. Він до мене підійшов перший, не пригадую про що ми спілкувались, але з того моменту почалась історія нашої дружби. Ми були найкращими друзями протягом всього цього часу.
Не можу згадати якоїсь окремої ситуації, просто є загальне враження з набору життєвих моментів
Ми працювали разом в одному фонді «В колі друзів» близько восьми років, половину цього часу провели в одній команді. Ще одна річ яка нас об'єднувала — професійний напрямок. В обох була технічна освіта, він більше схильний до математики я до інформатики. Ми працювали на різних посадах, але в одній IT-сфері. Дуже багато чого в житті нас об'єднувало.

В основному наша робота полягала у безпосередній роботі в інтернатах. Стабільні поїздки в інтернати два рази в місяць. На початках їздили на два дні з ночівлею. Плюс програми, які відбувались на базі фонду. Наприклад привести дітей в Київ на кілька днів на екскурсію. Було таке, що під час таких поїздок кілька залишалось у нас вдома і ми доглядали за ними.
Поза спільними інтересами, які нас цікавили, була справа що нас об'єднувала — це волонтерство.
Я пам'ятаю коли ми познайомились, потоваришували дуже швидко. І було таке, що ми мислили схожим чином і часто закінчували думки та жарти один одного.
Знаєте, як це буває, один починає жарт інший закінчує, а за ним звучала фраза «дай п'ять»
Таких ситуацій було просто безліч. Ті люди, які були з нами в одній компанії чи волонтери в поїздках, завжди дивувались цьому. Ми говорили один одному, що ні з якою людиною подібної синергії не було, ні в мене, ні у нього. Хоча виховані в різних містах та умовах й за характером були зовсім різні, але на ментальному рівні була велика схожість.
Ден був більш стриманий, розсудливий та розважливий
Звісно було дуже багато моментів підтримки. Пригадую, коли у нас були почергово періоди кризи у волонтерському русі. Думаю, що рано чи пізно кожна людина це проходить, коли ти переоцінюєш на скільки можеш людині помогти реально, не просто для галочки, а оцінити справжню користь від своєї діяльності. Так як Ден почав займатись волонтерством раніше, він пережив цей період швидше. Ми з ним це обговорювали, коли я зіткнувся з труднощами Ден був поряд, ми підтримували один одного й ділились досвідом.
Бувало у нас і побутове співжиття. Ми орендували разом житло, коли Ден придбав своє помешкання тривалий час я жив у нього. І було звичайно чого в один одного повчитися, особливо, така дружня братська підтримка, що проявлялася саме у волонтерстві. Особливо на початку коли не вистачало досвіду. Ми займались з хлопцями підліткового віку і зрозуміло, що вони сприймають наставника тільки коли бачать в ньому авторитет. Бувало, що не вистачало моральної сили справитись з однією дитиною, підключався хтось з волонтерів і навпаки. В таких ситуаціях зрозуміло, що кожну людину можна довести до межі, але в плані стриманості й терпінню Денові можна було позаздрити.
Захоплення
Ден був доволі спортивний, часто він грав у футбол з колегами. Я пам'ятаю, колись давно, він замислювався про те, щоб стати футбольним арбітром. Я тоді в душі посміявся, в принципі так воно і вийшло. Але це була дійсно робота для нього, тому що у людини був інженерний склад розуму. А хто такий інженер — це людина в якої є певні інструкції та моменти для творчості. І коли ми збирались компанією і грали настільні ігри то Ден був тією людиною, яка всім розказувала правила і слідкувала за ходом гри. Тому робота футбольного арбітра йому би підійшла. Ніяких кроків серйозних він для цього не зробив в результаті, але в принципі був такий порив, щось зв'язано зі спортом.
Останні роки він ходив на бокс. Без фанатизму, але йому було це потрібно. Ден любив солодке, а без спорту, всі ми знаємо, воно може різної шкоди зробити. Все інше як у всіх, в кожного є якійсь улюблені жанри музики, фільмів й серіалів. Часом ми з ним грали комп'ютерні ігри, навіть у цьому у нас були спільні інтереси. Хлопці ростуть, а іграшки не змінюються. Також мені відомо, що колись в юні роки писав вірші, але це було дуже давно.
.
Про заняття танцями (ірландський степ)
Я не знаю як він там опинився. Він розказував, що коли він прийшов на тренування там зазвичай була молодь 16 років, а він 25 плюс, тренер у віці і ці діти. Не знаю чого його туди занесло, навіть не пам'ятаю чого він туди пішов. Мабуть, більше щоб форму тримати. Видно, що щось йому в цій культурі сподобалось. Навіть сама ірландська тематика, він любив музику з фольклорними кельтськими мотивами. Зараз поєднання рок жанру з фольк-мотивами є дуже популярним і можливо це може бути пов'язано з цим.
.
Ще раз про відкритість
Ти можеш бути відкритим, але потім приходиш до дому і дивишся в стіни. За цю відкритість треба чимось платити. Таким перебування на одинці, чи ж тими самими навушниками. Це нормально поєднується, знаю з власного прикладу. Якщо розповісти про себе мало-знайомій людині то ні. Відкритість — готовність відповісти. Тому я не можу сказати, що Ден сам нав'язувався. Зі мною він познайомився сам, але це було в церкві і вважалось припустимо. У нас була своя компанія і там ми розкривалися повністю, але в інших обставинах потрібен був час
.
Інтроверт — це не людина яка дивиться в стіну
Якщо ти відкриваєшся людям, то проявляєш ініціативу в якійсь мірі чи коли ти приїжджаєш в інтернат, ти та людина, яка розворушує людей щось їм пропонує, а коли ти стриманий інтроверт за це треба заплатити ціну.
Особливості волонтерства
Це завжди зусилля над собою. В такій ситуації саме і є цінною діяльність волонтера. Тому, що вона не дається безплатно. Якщо це разова поїздка, особливо в ті місця, де волонтерів немає на постійній основі, то це може бути в реальній мірі фан бо діти можуть зустрічати з радістю,
адже їм не вистачає уваги. А якщо проявляти ініціативу самому, що інтроверти не дуже люблять робити, це виходить трохи по іншому. Тому, мабуть витривалість, дуже правильне слово, яке підходило Дену. В плані відкритості з дітьми, мабуть, у кожного волонтера були діти з якими найлегше знайти контакт. Завдяки цьому, ми своєю особистою увагою наділяли велику кількість дітей. Безперечно, важливо проводити загальні заходи, конкурси чи спортивні ігри, але ця особиста взаємодія — це те найбільше цінне, за для чого ми туди їхали. Ти щось вкладаєш у ці відносини і у відповідь щось отримуєш.


У Дена були хороші відносини з хлопцями, а у мене їх не було. Він зміг знайти до них підхід і вони побачили у ньому авторитет, а я зійшовся з іншими. Ми не сходились і все, а Ден зміг знайти підхід. Це все індивідуально, не має місця універсальному рецепту типу «я Ден, був стриманий і терпеливий, робіть так і так, і будуть вам діти відповідати взаємністю». Це доля випадку і, звісно ж, хімія. Чому люди товаришують один з одним роками, а деяких ти знаєш тривалий час і не можеш знайти спільної мови. Ми з Деном за два тижні спілкування помітили, що це воно.
Я не вірю, що є якійсь фішки спілкування з дітьми. Єдине, що застосовується для всіх і Ден також цього дотримувався: щира зацікавленість в дитині і постійність. Далеко не завжди людина встає і хоче кудись їхати, а поїздка вже спланована. Тут справді потрібно проявити відповідальність. В різних обставинах не втратити своєї зацікавленості в дитині.
Бували моменти, коли було видно, що Ден переживає з якогось приводу через те, що йому не все одно. Він добре справлявся з делегуванням обов'язків. Був період коли Ден був лідером в команді. Він добре справлявся і хотілось йому допомогти. Не можна сказати, що в нього від природи була якась лідерська харизма, про Дена такого не скажеш і це було більш цінним, тому що ми розуміли скільки він затрачав зусиль, щоб розвивати в собі ці якості. Для дітей і для команди. Стриманість, спокій воно давалося взнаки.
Те, що залишилось в серці
Я думаю, що це були якісь певні моменти підтримки і розмови під час яких відкриваєш душу, це найбільш цінно. Те, що людина могла мене зрозуміти. Хоча за характером ми різні, але людина могла мене зрозуміти. І саме головне без критики. Знаєте, як буває , комусь щось розповідаєш розкриваєш душу, а тобі починають відразу поради давати, як потрібно робити. З Деном я такого не пам'ятаю.
Він умів слухати і давав поради тільки тоді коли я просив.це було дуже цінно і правильно
Найважливіше у волонтерстві
Глибинна особиста відповідальність, що можна вплинути на життя дітей після того як з певними дітьми зав'язалися близькі стосунки і вони стали частиною твого життя.

Ден багато допомагав, і навіть там де він жив, що неподалік від його дому відкрився будинок сімейного типу там жило п'ять дітей, то він взяв на себе зобов'язання раз на два тижні у вихідний готувати для дітей, що мешкали в тому будинку. Ден любив готувати. Про це я дізнався абсолютно випадково і був дуже здивований. Ті хто був до нього близьким то давали чітко зрозуміти, що за ці речі ми його глибоко поважаємо. Але розповсюджувати про свою волонтерську діяльність на загал то ні. Люди, які довший час у волонтерстві не займаються саморекламою.
Він не з тих людей кого зразу видно, не такий собі «перший хлопець на селі»
Цінності в житті
Без сумніву Він хотів створити смію. Піклувався про свою маму, ділився час від часу, що він хоче зробити для неї. Останнє, те що я пригадую, Ден організував політ на повітряній кулі в Києві, це дуже круто. Мало хто може організувати таке для своїх матерів. Чогось супер глобального то ні. Займався спортом, були якійсь цілі в спорті, займався волонтерством були цілі там. Були плани облаштувати власне житло, але не встиг.
ХОЧУ СТАТИ ВОЛОНТЕРОМ!
Заповни анкету і ми неодмінно допоможемо реалізуватися тобі у хороших справах!
Iryna Chaika
Футбольний фанат і хороший автор
Вам сподобалась ця стаття?
Схожі статті
Повернутися назад до блогу